BTC
$0.00
0.00%
Містечко зустріло Максима похмуро та мовчки. Ніхто не чекав, не обіймав, не питав, як він. 19-річний хлопець-сирота повернувся з фронту – поранений, з очима, в яких назавжди оселилися жахіття війни. Його хата, що колись ховалася у вишнево-яблуневому садочку, було єдине, що залишалося від батьків. Точніше – вже не його. І не хата. Бо хати не стало, коли в неї влучив безпілотник.
Ділянка була біля міжнародної траси і тому завжди викликала інтерес у бізнесменів, які хотіли її викупити та побудувати на ній розважальний заклад, міні-хостел або СТО. І поки він воював, староста містечка разом із «чорним» нотаріусом провернули оборудку: продали будинок, вірніше те, що від нього лишилося і півгектара землі під нею, багатому куму начальника поліції сусіднього району. Розрахунок – криптовалюта. Без слідів, без паперів, без совісті та співчуття. Новий власник вже почав будівництво великого СТО.
Містечко жило своїм життям. Тут давно навчилися мовчати. Люди боялися влади, звикли до схем, до того, що «своїм можна все». У місцевому магазині-кафе обговорювали нове СТО, хвалили, що буде робота. Про хлопця – ні слова. Його історія була усім незручна, як і шрам на обличчі, від якого всі відводили погляд. Ті, хто пам’ятав його батьків, котрі загинули під колесами п’яного депутата мовчали – бо староста міг «поставити на місце», користуючись дружбою в органах.
Хлопець стояв перед парканом, де колись росли мамині чорнобривці, а тепер був величезний котлован. І розумів – його історія нікому не цікава. Він – просто ще один ветеран, який віддав здоров’я за Батьківщину, ще один номер у списку.
Він присів на бордюр біля воріт. Його рани не зовсім загоїлися і час від часу нагадували про себе. Перед очима стояла сиза пелена. Він згадував окопи, друзів та побратимів, які не повернулися. Згадував, як вірив, що бореться за щось більше. А тепер у душі – лише порожнеча. Заночувати пішов до сусіда. Але йому не спалося, бо сни приносили вибухи, крики, і мамин голос, який кликав додому. Але дому вже не було.
Сусіди мовчали. Хтось боявся, хтось не хотів зв’язуватись. А хтось казав: «Та що ти хотів? Тут усе так працює». І справді – працює. Система, де зв’язки важливіші за закон, де сирота – не людина, а перешкода для бізнесу, де криптовалюта – нова валюта безкарності.
Хто понесе покарання? Невідомо. Бо в містечку, як і в країні, правда – це те, що зручне сильним. А хлопець? Він знову мовчить. Бо на фронті навчився терпіти. Вранці, у тому ж магазині-кафе, коли він сів за столиком та собі замовив пиріжок та обліпиховий чай, до нього підійшла жінка – його колишня вчителька. Вона пам’ятала його батьків, знала правду і не боялася говорити. Вона принесла документи, які могли змінити все. І, можливо, саме з цього почнеться боротьба.
Максим звернувся до журналістів, написав правозахисникам, сподіваючись, що хтось почує. Але що далі? Мститися? Чи йти законним шляхом, знаючи, що він може виявитися занадто довгий і слизький?
