BTC
$0.00
0.00%
Адам Міндічштейн стояв серед тиші, яку може дати лише кладовище пізно восени та дивився як вітер несе опале листя. Йому було за п’ятдесят, і вперше за багато років він рахував не прибутки, а борги. Ритуальний бізнес, яким він жив половину життя, згасав. Людей помирало менше, конкуренція росла, і останнім часом морг при лікарні, більше нагадував музей порожнечі. Одне за одним, він звільнив робітників, а потім врешті-решт і сторожа.
Тоді, він ще не знав, що його сторож-мексиканець після себе лишить, йому прощальну записку та криптогаманець.
Адам перевіз свої речі в маленький будиночок сторожа неподалік моргу. Будинок був старий, але міцний. Усередині – невеликий камін, подібний до тих, що він бачив лише раз у молодості, мандруючи зі студентською командою, Канадою. У напівтемному закутку на старій, раритетній вішалці висів чорний фрак із ледь помітним голубим відливом. У променях вечірнього сонця він виглядав, неначе річ із давно забутої історії жахів.
Роботи майже зовсім не було. Тіла привозили рідко, іноді – жодного за тиждень. Одного вечора, коли Адам наводив лад у гардеробі, задзвонив телефон. Хрипкий голос повідомив: його колишній працівник Карлос загинув у автокатастрофі. Після декількох підписів Адама та юридичних формальностей, тіло передадуть йому для поховання.
Карлос, мексиканець із темним минулим, був мовчазним і надійним. Колись, дуже давно, після короткої співбесіди, Адам узяв мексиканця на роботу зі співчуття. Згодом, він ні разу не пошкодував. Колишній арештант, достроково звільнений, Карлос працював не знаючи втоми та без зайвих запитань.
Старий фрак підійшов Карлосу ідеально. Коли Адам востаннє одягав покійного, його пальці намацали щось у потаємній кишені. Це був холодний криптогаманець і складений аркуш паперу. Усередині – коротке послання, адресоване сторожем саме йому, Адаму Міндічштерну. На звороті — сід-фраза.
Після похорону Адам довго сидів за столом. Потім увімкнув ноутбук і перевірив рахунок. Цифри на екрані здавалися нереальними. Це був справжній прихований скарб, мовчазна подяка людини, яка завжди все «тримала в собі».
Адам усміхнувся вперше за багато місяців. Його мрія більше не здавалося недосяжною. Завдяки Карлосу, нарешті він купить маленький, комфортний будиночок на узбережжі Іспанії – подалі від «густої» тиші моргів і тіней, що, після заходу сонця, неспішно блукають кладовищами.
